Сьогодні питання електропостачання в Україні перейшло з технічної площини у морально-етичну. Коли громадяни по 16-20 годин на добу проводять без світла, замерзаючи у власних квартирах, будь-які розмови про продаж енергоресурсів за кордон сприймаються як національна несправедливість.
Ми всі розуміємо виклики війни, але неможливо збагнути логіку рішень, за якими українська електроенергія стає товаром для зовнішніх ринків саме тоді, коли власне населення перебуває в енергетичній облозі.
Нещодавно я, синхронно з українськими та молдавськими медіа, вже говорив на цю тему, коли Молдова залишилася без світла через збої в енергосистемі України. Проти питання не втрачає гостроти/актуальності. Тож сьогодні я спрбую зробити реліз №2.
Моральний розрив у державній політиці
Важко знайти виправдання системі, де пріоритет віддається валютній виручці, а не базовим потребам людей, власних громадян, громадян своєї країни. І взагалі, чи має право влада залишати громадян у холодних оселях без світла, аргументуючи це «економічною доцільністю»? Адже можна не продавати електроенергію іншим країнам, а направити її на виживання своїх громадян.
Комерція під час війни можлива лише тоді, коли задоволені критичні потреби власного народу.
«Аварії» як зручна ширма
Ситуація, за якої «аварії» в енергомережах стаються щодня (саме тоді, коли має з’явитися світло за графіком), виглядає не як технічна несправність, а як цинічна маніпуляція лімітами. Виникає стійке враження, що «аварійний стан» став зручним прикриттям для додаткового подовження відключень і позбавлення громадян доступу до електроенергії понад будь-які офіційні норми і графіки.
Про моральний вибір та державні пріоритети
Важко знайти логічне та моральне виправдання ситуації, коли державний ресурс спрямовується на зовнішні ринки в той час, як внутрішній споживач перебуває в умовах жорсткого енергодефіциту.
Експорт енергії під час війни — це не просто питання економіки чи валютної виручки, це питання соціальної відповідальності влади перед своїми громадянами. Саме зараз першочерговим завданням має бути забезпечення життєдіяльності власних громадян, а не комерційна вигода на зовнішніх майданчиках.
Так, все це можна аргументувати тим, що отримані кошти йдуть на соціальний сектор, але це навряд чи так. І найімовірніше це зовсім не так.
Продавати світло за кордон, поки власна країна занурена в холодну зимову темряву — це не про економіку, а про пріоритети. Це про совість і морально-етичну складову тих, хто сьогодні керує державою.
Відповідальність перед людьми
Влада має пам’ятати — ресурс, який виробляється в Україні, має бути використаний, насамперед, для блага самих українців.
Світло в оселях узимку — це не розкіш, а обов’язок держави перед своїм народом. Люди виживають у буквальному значенні цього слова. І виживають не всі. На жаль.
Сегодня свет не выключают. Совпадение