Сьогодні безпритульного Сергія, який понад тиждень лежав просто під парканом міського відділення поліції у Південному (Южне), госпіталізувала швидка. Виклик цього разу надійшов саме від правоохоронців.
Увесь цей час чоловік був практично нерухомим — він не міг самостійно пересуватись, не кажучи вже про забезпечення елементарних потреб. Його бачило чимало містян, він неодноразово звертався по допомогу, але реакції з боку посадових осіб відповідних служб/органів/установ — жодної.
За словами самого Сергія, його присутність під парканом добре відома як працівникам поліції, так і чиновникам місцевого самоврядування. Але, вочевидь, жоден не вважав це за пріоритет.
З чим пов’язана така сбогоднішня «активність» місцевої поліції (мається на увазі виклик швидкої допомоги) достеменно невідомо. Можливо з тим, що на автостанції у місті Південний ремонтують асфальт? Чи може з тим, що вчора ми із Сергієм записували публічне відеозвернення з метою привернути увагу до його проблеми? А може бути така активність поліціянтів пов’язана з тим, що «відповідальні за порядок» у місті посадовці вирішили, все ж таки, проявити гуманність і продемонструвати приклад додержання моральних норм у відкртитому громадяському демократичному суспільстві?
Мабуть, відповіді на це запитання ми не дізнаємося ніколи, але хочеться висловити респект ініціатору, який вирішив зателефонувати медикам та допомогти в тому, щоб Сергія госпіталізували та «привели у порядок» в лікарні.
Чому він перебуває в такому «пошарпаному» стані і як він взагалі опинився на вулиці — цю тему ми залишимо для наступних публікацій Е-газети, а зараз хочеться висловити надію на те, що ця «акція» не носить суто тимчасовий або PR-характер і що безхатченка завтра ж не відправлять на вулицю. Адже йти, поки що, йому нікуди та й ходити він не в змозі.
Саме в цьому контексті, ми з Сергієм вчора і працювали над матеріалом щодо його публічного звернення до органів державної влади та перших посадових осіб Одеської області. Сергій намагається привернути увагу до себе. Крім іншого, він запевняє, що алко він більше не вживає та й вживав він його далеко не від солодкого життя і хороших емоцій — переважно саме для того, щоб скрасити цю сіру та безперспективну реальність.
Історія Сергія — це не просто розповідь про недбалість чи байдужість. Це показник нашого суспільства про те, як ми ставимось до тих, хто опинився на самому дні? Наскільки ми готові хоча б не пройти повз таких людей?
Сергій народився у 1975 році, жив у селі Сичавка. У моєї із ним приватній розмові ми домовилися, що після лікування (чи то в міській лікарні, чи то у наркології) він знову вийде на зв’язок і, можливо, ми продовжимо пошук його родичів, які в нього проживають в Україні.
Чи отримає Сергій шанс змінити життя? Може він, все ж таки, зможе бути корисним для когось із вас з нами? Або хоча б він просто не повернеться на вулицю, де його здоров’я вже не витримає ще одного «тижня під парканом».
А це ще одна нещодавня історія про те, як ми з безхатченком Сергієм ходили до місцевої поліклініки, де йому було надано професійну медичну допомогу.
Нижче ваші коментарі.
Ваш комментарий будет первым