Від юридичного терміна до клейма людини «другого сорту» – так працює технологія масової дискримінації у сучасній Україні.
Сьогодні слово «ухилянт» перестало бути судовим визначенням і перетворилося на професійно-сконструйований медіа-ярлик.
Контрольовані ЗМІ та PR-технологи працюють над тим, щоб зробити життя багатьох українців максимально нестерпним через інформаційні атаки та психологічний тиск.
Чи замислювалися ви, чому слово «ухилянт» так швидко та органічно увійшло до нашого щоденного лексикону? Як воно перетворилося із сухого юридичного терміну на універсальну «зброю», якою можна «вдарити» будь-кого — сусіда, перехожого, колегу?
Содержание публикации:
«Ухилянт» – колективна розробка
«Ухилянт» – це ніяк не продукт «народної творчості», а результат колективної роботи медіа-технологів, PR-спеціалістів та навіть ботоферм із SMMщиками.
У тому числі:
- політтехнологи дали форму – коротке та влучне слово.
- медіа-менеджери забезпечили охоплення – синхронний запуск терміну через лідерів думок створив ілюзію, що «так думає вся країна».
- ІПСО додали агресії – щоб страх перед суспільним осудом був сильнішим за страх бути покаліченим чи страх не повернутися взагалі.
Загальнонаціональний булінг
Те, що ми бачимо сьогодні – це булінг національного масштабу.
Психологи знають, що цькування ніколи не ставить за мету «виправлення» людини. Її мета — домінування та приниження.
Коли ми (вони) підхоплюємо /юють ярлик «ухилянт», ми поводимося як шкільні задираки, які знайшли «незручну» людину, щоб виплеснути на неї свої страхи та комплекси. Але важливо пам’ятати – спільність, в якої процвітає булінг, ніколи не стане згуртованим колективом. А країна, в якій процвітає сегрегація – вона ризикує перетворитися на територію тотальної недовіри.
Мобілізація через сором. Як створюється «нестерпне середовище»
Існує обґрунтована думка, що ярлик «ухилянт» – це не просто стихійна образа, а інструмент примусової мобілізації через створення «нестерпного середовища» для життя. Цей інструмент працює за сценарієм загальнонаціональної травлі (булінгу).
Мета такої технології полягає в тому, щоб зробити атмосферу настільки токсичною, а публічне приниження настільки виснажливим, щоб людина почала сприймати фронт як єдиний спосіб «повернути собі обличчя».
Однак, у такої цинічної стратегії є й критична вада. Мотивація, побудована на соромі та знущаннях – вона дуже недовговічна.
Людина, яка приймає рішення під тиском хейту, приходить до армії не з бойовим духом, а з глибокою психологічною травмою.
Це дуже «токсичний» спосіб формування війська – солдат, який опинився в окопі лише для того, щоб припинити публічну екзекуцію над собою, не стає надійним фундаментом оборони.
Замість єдності та відданості держава отримує соціальну напругу – люди йдуть на службу не з власної волі, а через образу на власне суспільство, яке їх «дотиснуло» інформаційно-психологічними атаками.
Замість бажання захищати, приходить глибока образа через те, що людину змусили піти на війну саме приниженням з боку співгромадян.
Навіщо нас стравлюють
Якщо відкинути абстрактні гасла, то цей задум має три прагматичні цілі:
- Дешева мобілізація (примус через сором). Державі дорого і складно створювати умови, які мотивували б людей йти на фронт добровільно (високі виплати, страхування, чіткі терміни служби). Набагато дешевше та швидше створити в тилу атмосферу «токсичності», щоб похід на війну здавався єдиним способом повернути собі людську гідність та повагу оточуючих;
- Захист самої системи (горизонтальний конфлікт). І це класична мета будь-якого політичного піару у кризовий період. Сьогодні у суспільства накопичилося до влади дуже багато незручних питань та претензій – у т.ч., коли чекати на закінчення війни, стан корупції в країні, робота чиновників, соціальний сектор, інше. Якщо спрямувати цей гнів на «ухилянта», він значно меншою мірою дістанеться владі – соціальна енергія вигорає у нескінченних суперечках та коментарях. А завдання, яке веде до досягнення цієї мети дуже просте – зробити так, щоб люди ненавиділи сусіда (один одного), а не систему (режим);
- Формування «керованої меншини» в суспільстві. Коли люди затавровані подібним виразом і одночасно негативним суспільним ставленням, вони стають політично пасивними. Людина, яку постійно називають «ухилянтом», не вийде на протест, не вимагатиме реформ, не критикуватиме владу. Вона намагатиметься бути тихішим за воду, щоб не привертати до себе уваги. Така дискримінація позбавляє величезну соціальну групу громадянської суб’єктності. Ними легше керувати, бо вони налякані та психологічно пригнічені.
Мета всього цього не врятувати країну, а спростити управління нею в кризовий момент, навіть якщо це стане глибоким розколом нації.
На жаль, це груба помилка в керуванні державою. Такий підхід говорить про недалекоглядну політику держуправління. Це короткостроковий менеджмент.
Вихід із пастки
Ми маємо усвідомити — кожного разу, коли ми вживаємо ярлик «Ухилянт» ми не наближаємо мир. Ми лише «натискаємо на кнопку», яку для нас підготували технологи.
Ми стаємо безкоштовною робочою силою на «фабриці ненависті» до своїх ж співгромадян. На жаль, багато співгромадян влаштовує таке ставлення у суспільстві одтн до одного. «Нашим» людям чомусь подобається агресія та ненависть один до одного.
Справжня єдність – це не коли всі мовчать чи хейтять когось за його позицію по тим чи іншим питанням, а коли ми поважаємо гідність один одного навіть у найтемніші та найскладніші часи.
Не дозволяйте подібним ярликам замінити вам очі та разум. Не дайте перетворити себе на інструмент для розколу власного дому, власної країни.
Також: повідомлення у Телеграм про отримання повістки в ЦНАПі — які виникають обов’язки?
Публікація відображає особисту думку автора та є результатом суб’єктивного аналізу суспільних процесів.
Ваш комментарий будет первым